Генеалогія+селебріті=рейтинг

В той час, коли мозок та очі, що вдосталь наситились американськім серіальном контентом, захотіли справжніх історій, інтернет-хвилі викинули на бажаний берег. Читати далі

Post-Open Access Week пост

Тиждень відкритого доступу став приводом дізнатися, що в Україні більше сорока  університетських та інших репозитаріїв. Переліки можна знайти у знаних бібліотекарських блогах, а також у пошуковиках  BASE , OAI, реєстраторі ROAR   та ін. Отже, вже маємо хоч і  нетривалу, але історію появи та поширення моди на репозитарії в Україні. І без сумніву колись це стане предметом наукової чи не дуже історичної розвідки. Читати далі →

Свято кольору чирок

Мала приємність отримати запрошення на третій ярмарок бібліотечних інновацій “Сучасна біліотека: РУХАЄМОСЬ ВПЕРЕД”. Захід вразив масштабом. За нетривале професійне буття ще не доводилося бачити нічого подібного. Стільки нетривіальних форматів, тем і конкурсів! Читати далі →

Білорусь фітобібліотечна

В серпні  Українська бібліотечна асоціація  організувала для членів УБА триденну науково-освітню програму “Білорусь бібліотечна” на базі бібліотек Мінська. Насмілюся висловити загальне враження: українські бібліотеки у свому розвитку крокують попереду білоруських :)  Але запис буде не про це.

Розповім про те невіддільний атрибут бібліотечного інтер`єру — рослини. Думаю вони теж відіграли роль у створенні позитивного іміджу відвіданих бібліотек  у наших учасників. В мене так точно.

Читати далі →

Про архівні фото та юзабіліті сайтів

  Як сумлінний архівіст передивляюсь періодично новини на порталі головного архівного органу країни. Треба віддати належне відповідальним за наповнення сайту, він може слугувати взірцем багатьом подібним держорганам, хоча, загалом до статусу “юзер-френдлі” (зручний у використанні) йому ще дуже далеко, як на мене. Один розділ сайту, про який і піде мова, вводить в неабиякий ступор. Маю на увазі “Виставки он-лайн” з підбірками документів про окремих осіб, ювілярів. Розділ сам по собі чудовий, необхідний, це хоч і малесенький, але крок на шляху до удоступнення архівної інформації. Мою увагу привертає кожний раз підбірки фото з Центрального державного архіву кінофотофоно архіву, але в результаті отримую лише роздратування. Всі фото представлені лише в мініатюрах 3х5 см, з назвою та вихідними даними. Жодних важелів аби збільшити зображення на сайті немає. Хіба що самому збільшити масштаб всієї сторінки у Віндоуз , але ж це не вихід. Цікава причина такої міжвидової дискримінації: документи роздивитися більш менш можна (хоча, не завжди), а фото – зась. Чи то так архів-власник пильнує за недопущенням використання фото прийнятного розміру у інтернет-просторі, змі, чи то …хм, мої версії скінчились. Щоб не бути голослівною, роздивляючись порошину в чужому оці, вирішила подивитись як виглядають онлайн виставки чи то сховища світлин на які можна потрапити зі стартових сторінок архівних порталів перших-ліпших країн, що спали на думку. Вибір пав на Францію, Німеччину, Польщу.

А залишити для історії?

За останнім законом про вибори нардепів виборчі бюлетені, контрольні талони виборчих бюлетенів, попередні та уточнені списки виборців, акти, заяви, скарги, протоколи та рішення виборчих комісій зберігаються в архівних установах протягом 5 років з дня офіційного оприлюднення результатів виборів депутатів. А далі? А далі все палатиме у вогні – про це йдеться вже у Порядоку передачі виборчої…до державних архівних установ. Репортажами з місця такої події, на жаль, журналісти ще жодного разу не побалували. Ех, скільки ж аркушів-полотнищ зручних для вправлянь з китайської каліграфії пропаде, тай не тільки китайської… Якщо серйозно, то це ж страшенно неекологічно – шляхом спалення. У США, наприклад, чіткої настанови щодо способу знищення не існує. Але спалення вважається методом прийнятним для сільської місцевості, де немає умов для більш сучасних методів знищення.

"Радикальна" архівна виставка від ЦДАЛМ

15 жовтня у галереї Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України відкрили документально-книжкову виставку, присвячену життю, творчій та громадській діяльності Павла Архиповича Загребельного (1924–2009). Регалії перераховувати не буду. Але скажу, що якби я поважно ставилася до заповнювання інтересів в соцмережах, він би значився у списку улюблених авторів. Меморіальні речі, надані родиною, фотографії, і, звісно ж, документи заповнили настінний простір поміж входів до палат меморіальних кабінетів. До останніх можна було зазирнути через скляні двері. Чесно скажу, що не вчиталася в усі документи, а їх зібрали з чотирьох центральних державних архівів, держархівів Дніпропетровської та Полтавської областей, але перший побіжний круг огляду складає враження рафінованості: хорошо в стране советской было жить!

Читати далі →